#10: Ірина Єгорченко - Re: Re: Re:  

      Запровадження визнаних світовою науковою спільнотою принципів може бути планом дій у демократичній реформованій країні. Для реформування науки в Україні потрібні радикальні зміни у державі, її системі управління, демократизації та гуманізації чиновництва та викорінення залишків радянської системи, тобто потрібно зробити багато чорнової роботи. Це означає, що науковця/його колектив потрібно максимально вивільнити з бюрократичних пут: кардинально спростити у межах здорового глузду бюрократичні процедури (договори, заявки, запити, звіти, атестації тощо), перевести усю документацію в електронну форму, відмінити печатки, візування, що вивільнить час, необхідний для створення конкурентоспроможної наукової продукції, а також звільнити зайвих чиновників (без печаток вони самі звільняться), приміщення, врешті-решт - це додаткові кошти на дослідження; спростити процедуру державних закупівель для науки, а також процедури закупівлі обладнання та реактивів закордоном та їхнє розмитнення. Підтримка державою пільгами вітчизняних виробників товарів для обслуговування науки значно здешевить вартість наукового продукту, а також виробників продукту, створеного у сфері науки.  Проте, багато змін можливо зробити уже на даному етапі в науці. Непотрібно довго мудрувати, а варто вимагати волi від високого керівництва для їх здійснення та просити підтримки наукової еліти; усе вже відомо, відпрацьовано, необхідно лише вивчити європейський досвід і не звести реформи до безвідповідального марафету.  Концептуально: 1) необхідно усвідомити на усіх рівнях керівництва, що наука потрібна для успішного розвитку суспільства, як зазначено у Петиції, і дати можливість науці забезпечувати себе те тільки бюджетними коштами, а також через комерціалізацію наукового продукту; 2) необхідно змінити ставлення до наукового співробітника від такого, що є похідним від чиновництва, до такого, що науковець є основним суб’єктом науки, який створює науковий продукт і від якого залежить якість науки і якість життя, врешті-решт; 3) змінити колективну відповідальність на персональну; 4) змінити парадигму управління; від розподілу державних коштів варто перейти до глибокого аналізу того, що створює вітчизняна наука, і допомоги їй інтегруватися у світову. Для усвідомлення управлінцями, що наука потрібна для успішного розвитку суспільства, необхідно мобілізуватися середній ланці науковців (академіки усе мають і  бажають поступових, після закінчення їхньої кар’єри, змін). Уже працюють волонтери від науки з намірами викристалізувати реформаторські ідеї, створюють осередок з народними депутатами (тут варто відділяти зерно від полови), працюють з журналістами для висвітлення як досягнень, так і проблем.

Ставлення до науковця зміниться, якщо

1) на тлі перемін підвищиться якість наукового продукту. Для цього потрібно впровадити незалежну науково-технічну експертизу науково-дослідних проектів, на початку - за участи іноземних експертів, та адаптувати до сучасних вимог Закон про експертизу. Вірною є думка, що якість результатів роботи науковців варто оцінювати за публікаціями у журналах з імпакт-фактором та продукцією об’єктів інтелектуальної власності; враховувати їх при атестації 1 раз на 3 роки; згодом, із гідним матеріально-забезпеченням науки,  перевести наукову спільноту на контрактну основу, яка стимулює вироблення якісного наукового продукту;

2) ефективно готувати магістрів (і навіщо так багато?) та аспірантів до наукової праці, а не імітувати, як це відбувається зараз у більшості вишів; не шкодувати коштів на залучення іноземних викладачів;

3) наукову молодь ефективніше підтримати реформами (гранти на стажування, участь у конференціях тощо, а також пільговими кредитами на житло), ніж окремими грошовими ін’єкціями від президента чи міського голови;

4) демократизується наукове середовище. Необхідно технічно спростити процедуру захисту  дисертацій (місія науковця створювати та реалізувати його у публікаціях та know-how, а не витрачати час на бюрократичні забаганки) та адаптувати її до кращих зразків країн Європи. Визнавати ступені доктора філософії, захищені закордоном, беззастережно. Спростувати докторські дисертації та ступені член-корів; ступені академіків зробити почесними, без стипендій.

5) створюватимуться умови для повернення вітчизняних науковців із закордону.    

Потрібно запровадити повну персональну відповідальність керівників проектів за результати виконання наукових робіт та витрати бюджетних коштів; припинити практику колективної безвідповідальності; надати фінансову незалежність науковим підрозділам, які візьмуть на себе підтримку допоміжного персоналу. Якщо дозволити бюджетним науковим установам бути співзасновниками комерційних установ, то це створить додатковий фонд фінансування наукових розробок за рахунок комерціалізації патентів на інших документів, що охороняють  права інтелектуальної власності, а також підведе основу для створення реальних Technology Transfer установ, які суттєво покращать впровадження НДР; це пошлюбить науку з промисловістю та виробництвом.

Реформи у науці потрібні радикальні: напівзаходи лише відірвуть кошти від реальної науки та відтермінують необхідні зміни. А потрібно для початку небагато: відмінити печатки і віяла підписів, запровадити персональну відповідальність керівників проектів та дати державні і зароблені кошти тому, хто творить науку, без посередників – зайве відпаде саме! Варто пам’ятати, згори реформи не буде; якою їй бути, чекають від науковців, і це вірно. Будьте небайдужими, академіки, а волонтери – ініціативними (Пікселі, зробіть картинку!) Здорового глузду, наполегливості та успіхів усім нам. Без «ура» і розчарувань.